Історія.Села Михайлівка та Мемрик розташовані в південно - східній частині Красноармійського району на відстані 18 км від райцентру м.Красноармійська, 10 км від залізничного  вокзалу м. Селидове і в 0,2 км від автотраси Донецьк-Київ.

    Села знаходяться в межах Донецького кряжу, територія якого характеризується широкими вододілами, поверхня пересічена численними балками, долинами дрібних річок. Через територію села бере початок і протікає річка Солона, яка ділить село на дві частини. На ній, в межах села, розташовано три ставки ( надалі м. Селидове) приплив р. Самара( р. Кам'янка, р. Вовча), які впадають в могутню ріку Дніпро.

      Площа населеного пункту с. Михайлівка -166,7 га. Загальна довжина вуличних мереж 8км, у тому числі 3,4 км твердого покриття. Транспортні зв'язки сіл з іншими населеними пунктами здійснюються дорогами місцевого значення з виходом на автомагістраль  Донецьк - Київ. Площа населеного пункту Мемрик -107,4 га.

     Загальна довжина вуличних мереж села Мемрик становить 4,2 км, у тому числі з твердим покриттям 2,3 км. Центральне водопостачання питною водою здійснюється від водовідводів Карлівка - Селидове - Красноармійськ.

     Загальна площа земель Михайлівської сільської ради -3175,7 га. Зародження наших сіл відбувалося при становленні Радянської влади у 1918 році.

     Від 7 березня 1923році  Постанова Президії ВУ ЦВК «При адміністративному територіальному поділі Донецької губернії, утворення округів і районів». Селидівський район – Мемрикский сільрада –колонії: --Мемрик, Калиново, Котляревка, Маринівка, Михайлівка, Ново-Калиново, Орлівка. По перепису населення 1923 року в селі Михайлівка було 58 селянських господарств, 1300 десятин землі, в Мемрику - 63 селянських господарств 1221,5 десятин землі.

     У 1930-1934рр. в німецьких колоніях були створені колгоспи. У 1930 р. утворився колгосп імені Тельмана. Головою колгоспу був Кувалин Яків Сергійович. У цьому ж році була організована Селидівська МТС - директором був  Ахтирський. Спочатку 1933р. німецькі колонії, як і вся Україна, пережили страшний голодомор.

    У другій половині 30-х років пішов наступ на національні права народів СРСР, що торкнулося і німців. У 1937-1939рр. по  німецьким колоніям прокотилася хвиля репресій, що стосувалось, в першу чергу, священнослужителів, сільської інтелігенції, найбільш активних колгоспників. Михайлівська с/рада була  організована у 1938 році, на території ради перебувало 11 сел (Михайлівка, Котляревка, Мемрик, Миколаївка, Маринівка, Каменово, Орлівка, Новожеланне, Заповітне, Пташине, Калинівка).

    У 1941році німецьке населення було депортовано в Казахстан, Киргізію, Алтайський край без права повернення. Залишилися в рідних місцях тільки жінки, що перебували в змішаних шлюбах. На цьому історія німецьких поселень в Донецькій області закінчилася. Заборона на повернення була знята в 1955 році, однак до цього часу колишні колонії вже були щільно заселені новими мешканцями. З початком війни колгоспну худобу було евакуйовано, а також МТС. В селах Михайлівка, Мемрик українських сімей залишилося мало: Лаврови, Лебеді, Тищенко, Куваліни, Мусієнко, Шведченки, Поліводи і тд. Під час війни на території сіл, за спогадами Поліводи Марії Семенівни, Сироватского Федора Опанасовича, Хохи Василя Івановича казали, що була сільська громада німців - колоністів - голова Ремпель, бухгалтер Бальцер, староста сільгоспуправи – Булер, зав. млина – Фрізен Яків, Кригаль, Квап, Янцен, Исаок.

    В 1943 році німці хотіли підірвати млин, але зав. млином Фрізен не дав, а замість млина підірвали - клуб, який після війни відбудовували всім селом після роботи. У селі Михайлівка був табір полонених радянської армії, в подальшому які були задіяні на будівництві автомобільних доріг. В Радянський час в 1970 році загиблих полонених перенесли в братську могилу біля школи і був споруджений пам'ятник загиблим військовополоненим під час війни. У вересні 1943 року село було звільнено від фашистських загарбників. Німецькі будинки почали заселяти втікачі із Сталінграда, Дніпровської області, переселялися сюди люди з м. Селидове, м. Донецька, довколишніх сіл, так як тут було багато порожніх будинків. Почала працювати МТС. З 1943-1950гг. головою сільської ради була Юрген Лідія Федорівна.

   В 1945р. сюди переселили сім'ї з Краківської обл., а в 1950р. з Львівської області. Після війни почалося відновлення колгоспу їм. Тельмана, але часто змінювалися голови, довго не затримувалися.

   З 1950-1978рр. колгоспом імені Тельмана стала керувати Лідія Федорівна Юрген . Поступово економіка господарства міцніла .Почалося будівництво ферм, складів, об'єктів соцкультпобуту, будинків, доріг. В районі та області добре знали спеціалістів колгоспу бухгалтера І. А. Павлова, економіста Сичова О. М., зоотехніка Печену А. П., інженера Конопляного В. С., Верхогляда - агронома.

   Лідія Федорівна Юрген була на трьох  скликаннях делегатом з'їздів України. Їй присвоєно звання Герой Соціалістичної праці. За спогадами жителів села, вона була дуже працьовита. На першому місці робота, на другому і третьому теж робота –говорила Надія Марківна Зайцева. Незвичайною людиною була Лідія Федорівна –завершує свою розповідь Нелля Михайлівна Шафранська. Дочка Лідії Федорівни Губерна Галина Костянтинівна –Доктор економічних наук ,академік.  Вісім  років колгоспом керувала Кулыжко Ніна Іванівна.  Були побудовані: контора, садок, пекарня, сховище. З 1977 -1989 рр. працював на керівних посадах : завідувачем тваринницьким комплексом і парторгом - Костюк Михайло Семенович. З квітня 2005 року по сьогоднішній день Михайло Семенович:- «Головою районної ради».

   Близько 20 років тому був реорганізований колгосп Тельмана в ТОВ « Колос», яким на сьогоднішній день успішно керує директор, депутат районної ради - Куліш Павло Іванович який не байдужий до життя наших  громадян, рідного краю,  постійно допомагає мешканцям наших  сіл, школи, дитсадка, сільскої ради и тд.  Допомогають також  ДП "Селидіввугілля", ВП  шахта "Росія", ЦЗФ.

Млин

В кінці ХVІІІ Століття у селі Михайлівці був збудований паровий млин, який представляє собою  високу цегляну двоповерхову будівлю, з високим дахом. В оформлені, зокрема вікон, використано елементи псевдоготики. Не зважаючи на те, що млин піддавався 5 раз реконструкціям, те первинне технічне устаткування, виготовлене з дерева, збереглося. На сьогоднішній час млин продовжує функціонувати як комбікормовий завод.  Будинок млина привабливий тим, що не схожий на інші, збудовані вже після війни та в 70 –і роки минулого століття. Він має привабливі карнизи, обрамлені строгим орнаментом вікна. Стіни побілені вапном. Всередині – сумлінно закладені будівельниками- сволоки, на яких тримається підбита стеля. З роками дах було перекрито шифером. Але за роки  експлуатації шифер зіпсувався  і потребує заміни, та й сама будівля потребує реставрації.   

 

Цей млин по вул. Шкільній є одним з найцікавіших об᾽єктів в селі Михайлівка. Цей  будинок можна назвати окрасою нинішнього села і  привабливий він не новими стінами ,не ультрамодними вікнами й дверима, а привабливий своєю особливою місією- нагадувати жителям про далеку історію заселення нашого краю німцями-менонітами,вихідцями з Прусії.  Він привертає увагу подорожуючих нащадків німців –засновників. Це унікальний об᾽єкт, аналогів,  якому не відомо ні в області ні в Східній Україні. Він викликає інтерес  і як пам᾽ятник архітектури.  Він був би привабливим туристичним  об᾽єктом для бізнесменів  та промисловців насамперед з Німеччини та Північної    Америки, де   на сьогодні існують великі громади менонітів. Цей об᾽єкт може використовуватися в туристичних маршрутах  по колишнім місцям проживання німців – менонітів, а саме: « Мандрівка сторінками історії менонітів». 

      За селом Мемрик росте дуб- велетень-  Сичин дуб. Односельці говорять, що колись жила тут сім'я  Сичик, тому  так і називається дуб, а інші твердять, що на дереві оселилися птахи  сичі. Щоб його охопити, треба взятися за руки трьом дорослим. Дуб росте неподалік  від садиби сім'ї Овчаренків. Не так давно спеціалістами Держуправління із представниками Київського еколого культурного центру обстежено було з метою подальшого заповідання Сичин дуб, орієнтовний вік сягає 500років, це дерево –довгожитель  росте на околиці села. Обхват стовбуру дуба на висоті 1 м 30 см від землі складає  5 метрів. Стан деревини задовільний. Старовікові дерева-живі свідки правдивих подій історії.

 

Велика жінка.Лідія Федорівна Юрген народилася в 1916 році. Латишка, за спеціальністю зоотехнік. В 1943 році вона, разом з матір’ю, та дочками Галиною і Людмилою приїхала до Михайлівки. Чоловік Лідії Федорівни Костянтин Губерний, на той час був на фронті, але їм пощастило, він повернувся живим. Щастя тривало не довго: від фронтових поранень Костянтин Губерний помер у 1946 році.

 

    1943 році Л.Ф. Юрген становиться головою Михайлівської селищної ради. Пізніше- головою колгоспа ім. Тельмана, де в повному обсязі розкрився її талант керівника. Очолюючи господарство на протязі трьох десятиліть, Лідія Федорівна досягла значних успіхів. За час її керівництва, колгосп став мільйонером. В ньому нараховувалося 3 тис. голів крупної рогатої скотини, 25 тис. качок, 5 тис. курей. На 2500 га обробних земель вирощувались практично всі сільськогосподарські культури нашого регіону. Працювало в колгоспі 430 чоловік, і завжди Л.Ф. Юрген була в гущавині подій. Робочий день починався о 4.00 ранку. На своїй бідарці, пізніше на машині, вона об’їжджала ферми, пташники, тракторну і полеводні бригади. І тільки після цього навідувалася до контори.

   За видатні заслуги Л.Ф. Юрген було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Була депутатом Верховної Ради УССР. У репортажі «За працею слава» («Зоря Комунізму» 1972 року) йдеться : « Високої товарності сільськогосподарської продукції досягли в колгоспі ім. Тельмана, який очолює Герой Соціалістичної Праці Л.Ф. Юрген за підсумками першого півріччя колективу вручено перехідний червоний прапор  Міністерства сільського господарства Української ССР».

     Колхоз ім. Тельмана приймав майже постійну участь в Всеукраїнських і Всесоюзних   сільськогосподарських виставках в Києві. Його досвід вивчали, наслідували. А останні роки життя Л.Ф. Юрген провела у своєї доньки, Галини Костянтинівни, в Донецьку. Померла Лідія Федорівна 1999 році. Вона заповіла поховати себе в Михайлівці, поруч з чоловіком і матір’ю. Прохання покійної було виконаною

                    

 

Старожили села.

Лебедєва Софія Василівна народилася 27 травня 1924 року. До ВВв проживала на станції «Магдалинівка» (Микитівка-Костянтинівка).

 

    До війни батько знаходився у відрядженні в Білорусії, повернувся додому коли вже хазяйнували німці. Брата Івана одразу ж призвали до лав армії.   Софія Василівна до війни працювала рахівником.

    Після евакуації на станції настало затишшя. Вона добре пам’ятає початок війни. Було дуже страшно. Одного разу повертаючись з міста Слов’янська потрапила під бомбардування і обстріл, дуже налякалась.

   Софія Василівна пам’ятає день визволення нашого села, як раділи люди. Після війни Софія Василівна працювала в селищній раді, на млині, на шахті і ЦЗФ «Росія»

   Зараз має двох дорослих дітей, які мають свої сім’ї і вже своїх онуків. Бабуся і зараз повна оптимізму і сил. Бажаємо прожити їй ще багато років!!!